А баба макові пиріжки пекла. От баба вибирає пиріжки та на столі кладе, щоб прохололи; а лисичка підгляділа, та за пиріг, та з хати... Виїла мачок зсередини, а туди напхала сміттячка,— стулила та й біжить.
От біжить, а хлопці товар женуть до води.
— Здорові були, хлопці!
— Здорова, лисичко-сестричко!
— Проміняйте мені бичка-третячка на маковий пиріжок!
— Добре,— кажуть.
— Тільки,— каже,— тепер не їжте, а як я вибіжу з села, то тоді.
От помінялися. Лисичка за бичка — та в ліс... А хлопці до пиріжка — а там сміттячко...
От прибігла лисичка до своєї хатки, вирубала дерево, зробила санки запрягла бичка — й їде. Аж біжить вовк:
— Здорова, лисичко-сестричко!
— Здоров, вовчику-братику!
— Де ти взяла бичка-третячка та санки?
— Зробила собі!
— Підвези ж,— каже,— мене, лисичко-сестричко!
— Е, куди я тебе візьму? Ти мені й санки поламаєш!
— Ні,— каже,— я тільки одну ніжку положу.
— Ну, клади!
От од'їхали трохи, вовк і каже:
— Положу я, лисичко-сестричко, й другу ніжку!
— Е, вовчику-братику, ти мені й санки поламаєш!
— Ні,— каже,— не поламаю!
— Ну, клади!
Вовк і положив. Ідуть, їдуть, коли це щось — трісь.
— Е, вовчику-братику, ти мені вже й санки ламаєш!
— Ні, лисичко-сестричко, то я орішок розкусив.
— Ну, гляди! От їдуть...
— Положу я, лисичко-сестричко, й третю ніжку! — каже вовк.
— Куди ти положиш? Ти мені санки поламаєш! Чим я тоді дровець привезу?
— Ні,— каже,— не поламаю.
— Ну, клади.
Вовк положив і третю ногу. Коли це — трісь!
— Ой лихо! — каже лисичка. — Йди собі геть, вовчику,— ти мені зовсім санки поламаєш.
— Ні, то я орішок розкусив!
— Дай же й мені!
— Нема,— каже,— останній!..
їдуть собі та й їдуть; вовчик і каже:
— Сяду я зовсім, лисичко!
— Куди ти сядеш, вовчику-братику? Й санки розламаєш!
— Я помаленьку,— каже.
— Ну, гляди!
От вовчик тільки що сів, а санки так і розпались... Лисичка тоді давай його лаяти! Лаяла-лаяла та й каже:
— Піди ж, сякий-такий сину, дровець нарубай, і на санки вирубай, і приволочи!
— Як же я,— каже вовчик,— вирубаю, коли я не знаю, якого дерева?
 

— Е, сякий-такий сину! Як санчата ламать, так і знав, а дровець вирубать, то й ні! Каришувала його, каришувала... — Як увійдеш,— каже,— в ліс, то кажи: «Рубайся, дерево, й пряме, й криве! Рубайся, дерево, й пряме, й криве!»

Вовк пішов. От приходить в ліс та й каже:
— Рубайся, дерево, криве й криве! Дерево й нарубалося. Таке корячкувате, що й на палицю не вибереш — не то на полозок. Приносить вовчик до лисички те дерево. Вона як подивилась, давай його знов батькувати...
— Ти,— каже,— сякий-такий сину, не так казав, як я тобі веліла!
— Ні, лисичко-сестричко, я,— каже,— стояв та все казав: «Рубайся, дерево, криве й криве!»
— Е, бісів сину, й того недотепний. Ну, сиди ж ти тут,— я сама піду нарубаю.
Та й пішла.
От сидить вовк сам собі — так їсти хочеться! Обшукав він скрізь лисиччину хатку — нема нічого. Він думав-думав: «Давай,— каже,— з'їм бичка та й утечу!» От взяв проїв дірку у бичка, зсередини все виїв, а туди горобців напустив і соломою заткнув, а сам — драла... Приходить лисичка, зробила санчата, сіла...
— Мерзни, мерзни, вовчий хвіст! А мороз надворі такий, що аж шкварчить! Вовчик хвостиком усе водить та:
— Ловись, рибко, мала й велика! А лисичка:
— Мерзни, мерзни, вовчий хвіст! Поти ловив вовчик рибу, поки хвіст так і прикипів в ополонці!..
Тоді лисичка в село:
— Ідіть, люди, вовка бить!
Люди як вискочать — з кочергами, з рогачами, з сокирами: вбили того вовка — й пропав бідний! А лисичка й досі живе у своїй хатці.